11.09.2020
«Діти, які пізнають мистецтво, не можуть вчитися в такій руїні» — Катерина Кухар про ситуацію в хореографічному училищі
Ексклюзивне інтерв'ю для ELLE.UA
На початку липня Міністерство культури призначило приму Національної опери України Катерину Кухар виконувачем обов'язків директора Київського державного хореографічного училища. Через кілька днів після цього балерина вперше пройшлася по будівлі навчального закладу і опублікувала відзняті там кадри, на яких зафіксовано його жалюгідний стан: розбиті вікна і двері, стіни, що обсипаються, іржаві розвалені душові та санвузли. Але як виявилося, капітального ремонту потребує не лише будівля училища, а й уся його внутрішня освітня система. Які перші кроки Катерина збирається зробити на новій посаді, як швидко вона планує реанімувати училище і чи означає її призначення відхід від балету?
Ганна Іванова: Ти знала, наскільки плачевна ситуація у Київському хореографічному училищі, коли погодилася його очолити?
Катерина Кухар: Київ – велике село, а балетний світ досить вузький. Звичайно, я розуміла, що там складний стан, і треба буде все відроджувати: від самої будівлі до штатного розпис.
Коли надійшла пропозиція очолити училище, насамперед я думала про свій міжнародний досвід, знання та можливості, які допоможуть мені зробити все для дітей, адже саме це мій головний пріоритет.
Кожна людина в житті має час сіяти і час жати. Колись у стінах цього училища я отримала дуже багато кохання, тепла, турботи, і тепер настав час дати йому щось натомість.
«Керувати училищем має людина з небайдужим серцем, щоб підняти його з того занепадницького матеріально-технічного стану, до якого його довели».
Зараз я в замкненому колі. Для підвищення акредитації мені необхідно розширити коло фахівців, які мають науковий ступінь та звання народного артиста. Але на жаль, незважаючи на мої численні знайомства, не всі готові працювати на благодійних засадах і боротися за культуру в країні. Зарплати у викладачів державних установ є вкрай низькими.
Г. І. Яка зарплата у викладача в середньому?
К. К. Моя директорська зарплата складає шість тисяч гривень. Ось уяви, враховуючи мої звання, вислугу років, стаж, я перейшла на півставки в Національному оперному театрі, щоб отримувати тут шість тисяч. Як ми можемо казати про зацікавленість працювати викладачем? Такими темпами ми вб'ємо у майбутнього покоління бажання викладацької діяльності в державних установах. Це буде непрестижно, а скоріше навпаки.
Г. І. У тебе вже є стратегія змін?
К. К. Звісно. Насамперед, я підвищуватиму освітні стандарти. Мені дуже хочеться, щоб наші діти могли працювати у найкращих театрах світу. Але у найкращих театрах світу 50-70% програм складають модерн, сучасна хореографія, неокласика, а у нас їх немає у навчальному плані! Це необхідно термінові зміни, і я це роблю.
Щоб реанімувати застарілу систему, потрібна крута команда людей, що креативно мислять: менеджери, юристи, фінансисти, діджитал і SMM-фахівці, щоб ми могли конкурувати з іншими подібними установами на світовій сцені. Нарешті, у дітей з'явилася акторська майстерність, яку чомусь ніхто не викладав, хоча в розкладі у дітей предмет стояв. З модерном та фізикою була подібна ситуація, і нікому до цього не було справи.
«Ще дуже хочу ввести в програму культурологію, етику, естетику, музику. Коли я навчалася в училищі, ми мали уроки гри на фортепіано. Для артиста балету це необхідний предмет».
Ще один пріоритет – створити умови для навчання. Діти, які пізнають мистецтво, не можуть вчитися в такій руїні, користуватися цими душовими та санвузлами. Але виправити це не так просто: спочатку ти складаєш дефектні акти, вносиш їх до бюджету наступного року, потім подаєш цей бюджет на розгляд, і він має пройти ще величезну кількість бюрократичних інстанцій.
Як ми можемо прищепити дітям найкрасивіше мистецтво, найніжніше, хвилююче, коли спрацьовує теорія розбитих вікон? Як можна прищепити красу, якщо вони живуть в таких умовах? Якщо йти з дитиною вулицею, де часто-густо все у смітті, вона хоч-не-хоч теж почне розкидати фантики, вважаючи, що так і має бути.
Г. І. Тобто раніше за 2021 рік зробити ремонт неможливо?
К. К. Міністерство культури всіляко намагається нам допомагати та сприяти. Незважаючи на те, що в принципі цього року фінансування вже було розплановане. Для того, щоб розпочати наступного року ремонт, ми маємо підготувати проєктну документацію, є загальний бюджет для цієї документації, а є сума, яку намагатимуться виділити раніше для ремонту гуртожитку. Оскільки вони розуміють усю складність ситуації, йдуть назустріч дітям та нам.
Але навіть у цьому випадку є бюрократичні складнощі. Для цього ми маємо оголосити тендер через Прозорро, але там теж непроста схема. У цих тендерах завжди виграє та компанія, яка пропонує бюджет менший від заявленої нашої суми. Така сама схема харчування. Наприклад, на чотириразове харчування однієї дитини держава приблизно виділяє 83 гривень на день. Ми оголошуємо тендер і багато років поспіль його вигравала компанія, яка заявляла свою ціну на харчування однієї дитини – 57 гривень на день. Уяви собі, чим можна годувати дитину, якщо до цієї вартості має входити ще й робота людей, які готують, електрику, доставку їжі. Замість того, щоб боротися за якість, вони виборюють найнижчу ціну. Хоча, зрештою, саме ми несемо відповідальність за те, що їдять учні.
Другий варіант — ми можемо розпочати ремонт за кошти меценатів та спонсорів, але їх ще потрібно знайти та мотивувати. Робити ремонт державної установи за рахунок батьків не хочу, це моя позиція.
Проблем в училищі дуже багато, навіть із присадибною територією, яка на сьогоднішній день забудована несанкціонованими гаражами, яка не охороняється, якою вільно ходять волоцюги. Звичайно, дуже приємно, що навіть люди без певного місця проживання тягнуться до прекрасного і хочуть там жити, але мені хотілося б, щоб у дітей перед очима була інша картина, щоб гуляючи територією училища, учні відчували себе в безпеці та комфорті.
Г. І. Судячи з того, в якому стані знаходиться будівля училища, чи не простіше знайти нове та переїхати туди?
К. К. В ідеалі було б добре знайти на балансі у держави хорошу нову будівлю з певною специфікою: зали з великими вікнами, гарним освітленням, щоб там можна було поставити балетні станки, покласти спеціальний лінолеум. Потрібен кампус та навчальний корпус, а не реанімувати будівлю 80-річної давності.
Г. І. У тебе багато зв'язків у балетному світі та у шоу-бізнесі. Кого із зіркових вчителів таки вдалося умовити на роботу в училищі?
К. К. Акторську майстерність вестиме чудова актриса «Ліги сміху» та «Жіночого кварталу» Настя Євтушенко. Психологію та філософію Наталія Холоденко. Яна Заєць попередньо не проти вести гімнастику факультативно.
Хочеться, щоб у дітей було багато додаткових лекцій, факультативів, майстер-класів зі світовими зірками балету. Вони повинні мати можливість проявляти себе у різній хореографії, у тому числі сучасній –зараз вона необхідна їм як повітря. Ми часто привозимо артистів зі світовим ім'ям до Національної опери України. Запрошуватимемо, щоб вони давали майстер-класи в училищі.
Г. І. Чи пішла ти з Національного оперного театру?
К. К. Ні, у театрі я зараз працюю за творчим сумісництвом. Коли надійшла пропозиція очолити хореографічне училище, то звичайно важливою умовою з мого боку була можливість продовжувати танцювати, ось уже 26 вересня танцюватиму «Кармен-сюїту», готуємо для любителів та шанувальників балету та моди інтригуючий сюрприз. Я не готова кинути велике мистецтво, глядачів та сцену і віддатись виключно адміністративній діяльності. Мені здається, що в кількох іпостасях я зроблю набагато більше для мистецтва.
Г. І. Як сприйняли твоє призначення учні?
К. К. Діти дуже натхненні. Мені про це говорять їхні батьки та викладачі.Я щаслива, що стала каталізатором популяризації українського балету і є яскравим прикладом для них, що балет — це модно, красиво, вишукано, інтелектуально, і не відпаде бажання продовжувати танцювати.
Г. І. Твоя публічність і впізнаваність будуть величезним плюсом нової посади.
К. К. Так, наразі я маю достатньо інструментів для того, щоб відчиняти багато дверей. Дехто переживає, щоб у мене не опустилися руки і не пропав цей запал. Я коли пройшлася училищем вперше після призначення, то усвідомила, що 20 років тому воно було в кращому стані.
«Якщо не поливати квіти — вони засихають, так і з училищем сталося, в яке ніхто протягом багатьох років нічого не вкладав».
Балет завжди був обличчям країни на міжнародному рівні, його візитною карткою, а наше хореографічне училище – фундамент майбутнього балетного мистецтва.
Востаннє, коли ми виступали у Бельгії, після вистави, посол України запросив нас до мерії, на урядовий вечір. Мене дуже зворушили його слова щирої подяки за те, що ми одним своїм виступом змогли розповісти про українську культуру та країну набагато більше, ніж вони за кілька років своєї діяльності. Мистецтво покликане будувати мости між державами, бути голубом світу і найкраще за все воно показує обличчя народу.
«Я дуже сподіваюся, що мене почують, і сприятимуть розвитку нашої культури».
